CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка
Параллельный перевод
1 Sam. 20
Стронг
CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка

Das erste Buch Samuel

Kapitel 20

1 David1732 aber floh1272 von Najoth5121 zu Rama7414; und2403 kam935 und redete559 vor6440 Jonathan3083: Was habe ich getan6213? Was habe ich mißgehandelt5771? Was habe ich gesündiget vor6440 deinem Vater1, daß er nach meinem Leben5315 stehet?

2 Er aber sprach559 zu6213 ihm: Das1697 sei ferne, du sollst nicht sterben4191. Siehe, mein Vater1 tut6213 nichts, weder Großes1419 noch Kleines6996, das1697 er nicht meinen Ohren241 offenbare1540; warum sollte denn mein Vater1 dies vor mir2486 verbergen5641? Es wird nicht so sein.

3 Da schwur7650 David1732 weiter und199 sprach559: Dein Vater1 weiß3045 wohl, daß ich559 Gnade2580 vor deinen Augen5869 funden habe, darum wird3045 er2416 denken: Jonathan3083 soll solches nicht wissen3045, es möchte4672 ihn bekümmern6087. Wahrlich, so wahr der HErr3068 lebet, und so wahr deine See LE5315 lebet, es ist nur ein Schritt6587 zwischen mir und dem Tode4194!

4 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Ich559 will an dir tun6213, was dein Herz5315 begehret.

5 David1732 sprach559 zu ihm3083: Siehe, morgen ist398 der Neumond2320, da ich mit dem Könige4428 zu Tische sitzen3427 sollte; so laß3427 mich7971, daß ich mich auf dem Felde7704 verberge5641 bis an den Abend6153 des dritten7992 Tages4279.

6 Wird6485 dein Vater1 nach mir fragen7592, so sprich559: David1732 bat7592 mich, daß er gen Bethlehem1035, zu seiner Stadt5892, laufen7323 möchte; denn es ist6485 ein jährlich3117 Opfer2077 daselbst dem ganzen Geschlechte.

7 Wird er sagen559: Es ist3615 gut2896, so stehet es wohl7965 um deinen Knecht5650. Wird er aber2734 ergrimmen2734, so wirst du merken3045, daß Böses7451 bei ihm beschlossen ist.

8 So tue6213 nun Barmherzigkeit2617 an deinem Knechte5650; denn du hast3426 mit mir, deinem Knechte5650, einen Bund1285 im HErrn3068 gemacht. Ist935 aber eine Missetat5771 in mir, so töte4191 du mich; denn warum wolltest935 du mich zu deinem Vater1 bringen?

9 Jonathan3083 sprach559: Das sei ferne von mir2486, daß ich3045 sollte3615 merken3045, daß Böses7451 bei meinem Vater1 beschlossen wäre, über dich zu bringen935, und sollte dir‘s nicht ansagen5046.

10 David1732 aber sprach559: Wer will mir‘s ansagen5046, so dir dein Vater1 etwas Hartes7186 antwortet6030?

11 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Komm, laß uns hinaus3318 aufs Feld7704 gehen3212! Und gingen3318 beide8147 hinaus aufs Feld7704.

12 Und6256 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: HErr3068, GOtt430 Israels3478, wenn ich erforsche2713 an meinem Vater1 morgen4279 und am dritten7992 Tage, daß es wohlstehet mit David1732, und nicht hinsende7971 zu dir und vor deinen Ohren241 offenbare1540,

13 so3541 tue6213 der HErr3068 Jonathan3083 dies und jenes. Wenn aber das3254 Böse7451 meinem Vater1 gefällt wider dich, so will3190 ich‘s auch vor deinen Ohren241 offenbaren1540 und dich lassen7971, daß du mit Frieden7965 weggehest. Und der HErr3068 sei mit dir, wie er mit meinem Vater1 gewesen ist1980!

14 Tue6213 ich‘s nicht518, so tue keine Barmherzigkeit2617 des HErrn3068 an mir, weil ich lebe2416, auch nicht, so ich sterbe4191.

15 Und wenn der HErr3068 die5769 Feinde341 Davids1732 ausrotten3772 wird, einen jeglichen376 aus3772 dem Lande6440, so reiße du deine Barmherzigkeit2617 nicht von meinem Hause1004 ewiglich5704.

16 Also machte3772 Jonathan3083 einen Bund mit dem Hause1004 Davids1732 und sprach: Der HErr3068 fordere1245 es von der Hand3027 der Feinde341 Davids1732!

17 Und Jonathan3083 fuhr weiter3254 und schwur7650 David1732, so lieb157 hatte160 er ihn; denn er hatte160 ihn so lieb als seine See LE5315.

18 Und Jonathan3083 sprach559 zu ihm1732: Morgen4279 ist der Neumond2320, so wird6485 man nach dir fragen; denn man wird6485 dein vermissen, da du zu sitzen4186 pflegest.

19 Des dritten Tages3117 aber komm bald3966 hernieder8027 und4639 gehe935 an einen Ort4725, da du3427 dich3381 verbergest am Werkeltage, und setze dich5641 bei681 den Stein68 Asel237,

20 so will ich zu seiner Seite6654 drei7969 Pfeile2671 schießen3384, als ich zum Sichermal schösse7971.

21 Und siehe, ich will935 den Knaben5288 senden7971: Gehe3212 hin, suche die Pfeile2671! Werde ich zum Knaben5288 sagen559: Siehe, die Pfeile2671 liegen hierwärts hinter dir, hole sie559! so komm, denn es1697 ist4672 Friede7965 und hat3947 keine Fahr, so wahr der HErr3068 lebet.

22 Sage559 ich aber zum Jünglinge: Siehe, die Pfeile2671 liegen dortwärts vor dir1973, so gehe hin, denn der HErr3068 hat dich lassen7971 gehen3212.

23 Was aber du und ich miteinander geredet haben1697, da ist1696 der HErr3068 zwischen mir und dir ewiglich5704.

24 David1732 verbarg5641 sich3427 im Felde7704. Und da der Neumond2320 kam, setzte sich3899 der König4428 zu Tische zu essen398.

25 Da4725 sich3427 aber der König4428 gesetzt hatte an seinen Ort4186, Wie6471 er6485 vorhin gewohnt war, an der Wand7023, stund Jonathan3083 auf6965, Abner74 aber setzte sich3427 an die Seite6654 Sauls7586. Und man vermissete Davids1732 an seinem Ort4186.

26 Und Saul7586 redete1696 des Tages3117 nichts; denn er gedachte559: Es ist2889 ihm etwas3972 widerfahren4745, daß er nicht1115 rein ist2889.

27 Des andern8145 Tages4283 des Neumonden2320, da man Davids1732 vermissete an seinem Ort4725, sprach559 Saul7586 zu seinem Sohn1121 Jonathan3083: Warum ist6485 der Sohn1121 Isais nicht zu Tische kommen935, weder gestern8543 noch heute3117?

28 Jonathan3083 antwortete6030 Saul7586: Er1732 bat7592 mich7592, daß er gen Bethlehem1035 ginge,

29 und sprach559: Laß4672 mich7971 gehen935, denn unser Geschlecht4940 hat zu opfern2077 in der Stadt5892, und mein Bruder251 hat mir‘s selbst geboten6680; habe ich nun Gnade2580 vor deinen Augen5869 funden, so will7200 ich hinweg4422 und meine Brüder251 sehen. Darum ist er nicht kommen zu des Königs4428 Tisch7979.

30 Da ergrimmete der Zorn639 Sauls7586 wider Jonathan3083 und1121 sprach559 zu ihm: Du ungehorsamer5753 Bösewicht! Ich weiß3045 wohl, daß du den Sohn1121 Isais3448 auserkoren hast977, dir und1322 deiner unartigen Mutter517 zu Schanden1322.

31 Denn solange3117 der Sohn1121 Isais3448 lebet auf3947 Erden127, wirst du, dazu auch dein Königreich4438, nicht bestehen. So sende7971 nun hin und laß ihn herholen zu3559 mir; denn er muß sterben4194.

32 Jonathan3083 antwortete6030 seinem Vater1 Saul7586 und sprach559 zu ihm: Warum soll er sterben4191? Was hat er getan6213?

33 Da schoß2904 Saul7586 den Spieß2595 nach ihm, daß er5221 ihn spießete. Da merkte3045 Jonathan3083, daß bei seinem Vater1 gänzlich beschlossen war3617, David1732 zu töten4191.

34 Und3083 stund auf6965 vom Tisch7979 mit grimmigem2750 Zorn639 und aß398 desselben andern8145 Tages3117 des Neumonden2320 kein Brot3899; denn er war bekümmert6087 um David1732, daß ihn sein Vater1 also verdammte3637.

35 Des Morgens1242 ging3318 Jonathan3083 hinaus aufs Feld7704, dahin er David1732 bestimmt4150 hatte, und ein kleiner6996 Knabe5288 mit ihm.

36 Und sprach559 zu dem Knaben5288: Lauf und suche4672 mir die Pfeile2671, die ich schieße3384! Da aber der Knabe5288 lief7323, schoß er7323 einen Pfeil2678 über5674 ihn hin.

37 Und als der Knabe5288 kam935 an den Ort4725, dahin Jonathan3083 den Pfeil2678 geschossen hatte3384, rief7121 ihm5288 Jonathan3083 nach310 und sprach559: Der Pfeil2678 liegt dortwärts vor dir1973.

38 Und3083 rief7121 abermal ihm5288 nach310: Eile2363 rasch4120 und935 stehe nicht stille! Da las der Knabe5288 Jonathans3083 die Pfeile2671 auf5975 und brachte3950 sie zu seinem Herrn113.

39 Und der Knabe5288 wußte3045 nichts3972 drum; allein Jonathan3083 und David1732 wußten3045 um1697 die Sache.

40 Da gab5414 Jonathan3083 seine Waffe3627 seinem Knaben5288 und935 sprach559 zu ihm: Gehe3212 hin und trag‘s in die Stadt5892.

41 Da der Knabe5288 hineinkam, stund David1732 auf6965 vom Ort gegen Mittag5045 und376 fiel5307 auf sein935 Antlitz639 zur Erde776 und376 betete7812 dreimal7969 an; und küsseten sich681 miteinander und weineten miteinander, David1732 aber am allermeisten1431.

42 Und Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Gehe3212 hin3212 mit Frieden7965! Was wir beide8147 geschworen haben7650 im Namen8034 des HErrn3068 und gesagt559: Der HErr3068 sei zwischen mir und dir, zwischen meinem Samen2233 und deinem Samen2233, das bleibe ewiglich5704.

1-а Самуїлова

Розділ 20

1 І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“

2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“

3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“

4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“

5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його.

7 Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього.

8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“

9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“

10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“

11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле.

12 І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —

13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком.

14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́,

15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце.

19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.

20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.

21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“

22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“

24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.

25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.

26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.

27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“

28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.

30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.

32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“

33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.

35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.

36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.

37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“

38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.

39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“

41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав.

42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“

Das erste Buch Samuel

Kapitel 20

1-а Самуїлова

Розділ 20

1 David1732 aber floh1272 von Najoth5121 zu Rama7414; und2403 kam935 und redete559 vor6440 Jonathan3083: Was habe ich getan6213? Was habe ich mißgehandelt5771? Was habe ich gesündiget vor6440 deinem Vater1, daß er nach meinem Leben5315 stehet?

1 І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“

2 Er aber sprach559 zu6213 ihm: Das1697 sei ferne, du sollst nicht sterben4191. Siehe, mein Vater1 tut6213 nichts, weder Großes1419 noch Kleines6996, das1697 er nicht meinen Ohren241 offenbare1540; warum sollte denn mein Vater1 dies vor mir2486 verbergen5641? Es wird nicht so sein.

2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“

3 Da schwur7650 David1732 weiter und199 sprach559: Dein Vater1 weiß3045 wohl, daß ich559 Gnade2580 vor deinen Augen5869 funden habe, darum wird3045 er2416 denken: Jonathan3083 soll solches nicht wissen3045, es möchte4672 ihn bekümmern6087. Wahrlich, so wahr der HErr3068 lebet, und so wahr deine See LE5315 lebet, es ist nur ein Schritt6587 zwischen mir und dem Tode4194!

3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“

4 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Ich559 will an dir tun6213, was dein Herz5315 begehret.

4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“

5 David1732 sprach559 zu ihm3083: Siehe, morgen ist398 der Neumond2320, da ich mit dem Könige4428 zu Tische sitzen3427 sollte; so laß3427 mich7971, daß ich mich auf dem Felde7704 verberge5641 bis an den Abend6153 des dritten7992 Tages4279.

5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

6 Wird6485 dein Vater1 nach mir fragen7592, so sprich559: David1732 bat7592 mich, daß er gen Bethlehem1035, zu seiner Stadt5892, laufen7323 möchte; denn es ist6485 ein jährlich3117 Opfer2077 daselbst dem ganzen Geschlechte.

6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його.

7 Wird er sagen559: Es ist3615 gut2896, so stehet es wohl7965 um deinen Knecht5650. Wird er aber2734 ergrimmen2734, so wirst du merken3045, daß Böses7451 bei ihm beschlossen ist.

7 Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього.

8 So tue6213 nun Barmherzigkeit2617 an deinem Knechte5650; denn du hast3426 mit mir, deinem Knechte5650, einen Bund1285 im HErrn3068 gemacht. Ist935 aber eine Missetat5771 in mir, so töte4191 du mich; denn warum wolltest935 du mich zu deinem Vater1 bringen?

8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“

9 Jonathan3083 sprach559: Das sei ferne von mir2486, daß ich3045 sollte3615 merken3045, daß Böses7451 bei meinem Vater1 beschlossen wäre, über dich zu bringen935, und sollte dir‘s nicht ansagen5046.

9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“

10 David1732 aber sprach559: Wer will mir‘s ansagen5046, so dir dein Vater1 etwas Hartes7186 antwortet6030?

10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“

11 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Komm, laß uns hinaus3318 aufs Feld7704 gehen3212! Und gingen3318 beide8147 hinaus aufs Feld7704.

11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле.

12 Und6256 Jonathan3083 sprach559 zu David1732: HErr3068, GOtt430 Israels3478, wenn ich erforsche2713 an meinem Vater1 morgen4279 und am dritten7992 Tage, daß es wohlstehet mit David1732, und nicht hinsende7971 zu dir und vor deinen Ohren241 offenbare1540,

12 І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —

13 so3541 tue6213 der HErr3068 Jonathan3083 dies und jenes. Wenn aber das3254 Böse7451 meinem Vater1 gefällt wider dich, so will3190 ich‘s auch vor deinen Ohren241 offenbaren1540 und dich lassen7971, daß du mit Frieden7965 weggehest. Und der HErr3068 sei mit dir, wie er mit meinem Vater1 gewesen ist1980!

13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком.

14 Tue6213 ich‘s nicht518, so tue keine Barmherzigkeit2617 des HErrn3068 an mir, weil ich lebe2416, auch nicht, so ich sterbe4191.

14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́,

15 Und wenn der HErr3068 die5769 Feinde341 Davids1732 ausrotten3772 wird, einen jeglichen376 aus3772 dem Lande6440, so reiße du deine Barmherzigkeit2617 nicht von meinem Hause1004 ewiglich5704.

15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

16 Also machte3772 Jonathan3083 einen Bund mit dem Hause1004 Davids1732 und sprach: Der HErr3068 fordere1245 es von der Hand3027 der Feinde341 Davids1732!

16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

17 Und Jonathan3083 fuhr weiter3254 und schwur7650 David1732, so lieb157 hatte160 er ihn; denn er hatte160 ihn so lieb als seine See LE5315.

17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

18 Und Jonathan3083 sprach559 zu ihm1732: Morgen4279 ist der Neumond2320, so wird6485 man nach dir fragen; denn man wird6485 dein vermissen, da du zu sitzen4186 pflegest.

18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце.

19 Des dritten Tages3117 aber komm bald3966 hernieder8027 und4639 gehe935 an einen Ort4725, da du3427 dich3381 verbergest am Werkeltage, und setze dich5641 bei681 den Stein68 Asel237,

19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.

20 so will ich zu seiner Seite6654 drei7969 Pfeile2671 schießen3384, als ich zum Sichermal schösse7971.

20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.

21 Und siehe, ich will935 den Knaben5288 senden7971: Gehe3212 hin, suche die Pfeile2671! Werde ich zum Knaben5288 sagen559: Siehe, die Pfeile2671 liegen hierwärts hinter dir, hole sie559! so komm, denn es1697 ist4672 Friede7965 und hat3947 keine Fahr, so wahr der HErr3068 lebet.

21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“

22 Sage559 ich aber zum Jünglinge: Siehe, die Pfeile2671 liegen dortwärts vor dir1973, so gehe hin, denn der HErr3068 hat dich lassen7971 gehen3212.

22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

23 Was aber du und ich miteinander geredet haben1697, da ist1696 der HErr3068 zwischen mir und dir ewiglich5704.

23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“

24 David1732 verbarg5641 sich3427 im Felde7704. Und da der Neumond2320 kam, setzte sich3899 der König4428 zu Tische zu essen398.

24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.

25 Da4725 sich3427 aber der König4428 gesetzt hatte an seinen Ort4186, Wie6471 er6485 vorhin gewohnt war, an der Wand7023, stund Jonathan3083 auf6965, Abner74 aber setzte sich3427 an die Seite6654 Sauls7586. Und man vermissete Davids1732 an seinem Ort4186.

25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.

26 Und Saul7586 redete1696 des Tages3117 nichts; denn er gedachte559: Es ist2889 ihm etwas3972 widerfahren4745, daß er nicht1115 rein ist2889.

26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.

27 Des andern8145 Tages4283 des Neumonden2320, da man Davids1732 vermissete an seinem Ort4725, sprach559 Saul7586 zu seinem Sohn1121 Jonathan3083: Warum ist6485 der Sohn1121 Isais nicht zu Tische kommen935, weder gestern8543 noch heute3117?

27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“

28 Jonathan3083 antwortete6030 Saul7586: Er1732 bat7592 mich7592, daß er gen Bethlehem1035 ginge,

28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

29 und sprach559: Laß4672 mich7971 gehen935, denn unser Geschlecht4940 hat zu opfern2077 in der Stadt5892, und mein Bruder251 hat mir‘s selbst geboten6680; habe ich nun Gnade2580 vor deinen Augen5869 funden, so will7200 ich hinweg4422 und meine Brüder251 sehen. Darum ist er nicht kommen zu des Königs4428 Tisch7979.

29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.

30 Da ergrimmete der Zorn639 Sauls7586 wider Jonathan3083 und1121 sprach559 zu ihm: Du ungehorsamer5753 Bösewicht! Ich weiß3045 wohl, daß du den Sohn1121 Isais3448 auserkoren hast977, dir und1322 deiner unartigen Mutter517 zu Schanden1322.

30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

31 Denn solange3117 der Sohn1121 Isais3448 lebet auf3947 Erden127, wirst du, dazu auch dein Königreich4438, nicht bestehen. So sende7971 nun hin und laß ihn herholen zu3559 mir; denn er muß sterben4194.

31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.

32 Jonathan3083 antwortete6030 seinem Vater1 Saul7586 und sprach559 zu ihm: Warum soll er sterben4191? Was hat er getan6213?

32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“

33 Da schoß2904 Saul7586 den Spieß2595 nach ihm, daß er5221 ihn spießete. Da merkte3045 Jonathan3083, daß bei seinem Vater1 gänzlich beschlossen war3617, David1732 zu töten4191.

33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

34 Und3083 stund auf6965 vom Tisch7979 mit grimmigem2750 Zorn639 und aß398 desselben andern8145 Tages3117 des Neumonden2320 kein Brot3899; denn er war bekümmert6087 um David1732, daß ihn sein Vater1 also verdammte3637.

34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.

35 Des Morgens1242 ging3318 Jonathan3083 hinaus aufs Feld7704, dahin er David1732 bestimmt4150 hatte, und ein kleiner6996 Knabe5288 mit ihm.

35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.

36 Und sprach559 zu dem Knaben5288: Lauf und suche4672 mir die Pfeile2671, die ich schieße3384! Da aber der Knabe5288 lief7323, schoß er7323 einen Pfeil2678 über5674 ihn hin.

36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.

37 Und als der Knabe5288 kam935 an den Ort4725, dahin Jonathan3083 den Pfeil2678 geschossen hatte3384, rief7121 ihm5288 Jonathan3083 nach310 und sprach559: Der Pfeil2678 liegt dortwärts vor dir1973.

37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“

38 Und3083 rief7121 abermal ihm5288 nach310: Eile2363 rasch4120 und935 stehe nicht stille! Da las der Knabe5288 Jonathans3083 die Pfeile2671 auf5975 und brachte3950 sie zu seinem Herrn113.

38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.

39 Und der Knabe5288 wußte3045 nichts3972 drum; allein Jonathan3083 und David1732 wußten3045 um1697 die Sache.

39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

40 Da gab5414 Jonathan3083 seine Waffe3627 seinem Knaben5288 und935 sprach559 zu ihm: Gehe3212 hin und trag‘s in die Stadt5892.

40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“

41 Da der Knabe5288 hineinkam, stund David1732 auf6965 vom Ort gegen Mittag5045 und376 fiel5307 auf sein935 Antlitz639 zur Erde776 und376 betete7812 dreimal7969 an; und küsseten sich681 miteinander und weineten miteinander, David1732 aber am allermeisten1431.

41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав.

42 Und Jonathan3083 sprach559 zu David1732: Gehe3212 hin3212 mit Frieden7965! Was wir beide8147 geschworen haben7650 im Namen8034 des HErrn3068 und gesagt559: Der HErr3068 sei zwischen mir und dir, zwischen meinem Samen2233 und deinem Samen2233, das bleibe ewiglich5704.

42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“